РЕЗОНАНС

  Резонанс*                                           

«Молюся і про те, щоб любов ваша

дедалі більш і більш зростала

у досконалім знанні та в усякому досвіді,

щоб ви могли розпізнавати те, що ліпше...» 

                                       до Филип’ян 1:9,10

Думаю, що пан Ожегов у своєму словнику, досить чітко  дав означення слова «Резонанс», а тому і я постараюся не відхилятися від значення цього терміну, залишаючись на тій самій «частоті», лише з деякими відмінними враженнями, які були справлені на мене.

Отже, резонанс після почутої проповіді про битву народу ізраїльського з Амалеком (Амалекітянами) у Рефідімі.

           Скоріше резонанс не на саму проповідь, а лише на  підсумкову фразу із цієї проповіді (між іншим, таку думку чув декілька разів), а саме:

          

  «Ми повинні підтримувати руки служителів, як це робили Арон та Хур!».

                     

  Само собою виникло запитання: так повинні підтримувати, чи ні? І якщо повинні, то хто? При яких обставинах? Як часто?

Перше, аніж почати розмірковувати, хотів би запропонувати, щоб ми прочитали цей уривок із Біблії.

Він записаний у книзі Вихід, розділ 17, вірші з 8 по 15.

 8 Та ось надійшов Амалек і задер бій з Ізраїлем у Рефідимі.

 9 Сказав Мойсей до Ісуса: Вибери собі людей та вийди вранці в бій з Амалеком; я ж стану на вершині горбка з жезлом Божим у руці.

10 Зробив Ісус так, як повелів йому Мойсей, і почав битися з Амалеком. А Мойсей, Арон та Хур вийшли на вершину горба.

11 І сталось: як піднімав руки Мойсей, то брав гору Ізраїль, а як опускав, брав гору Амалек.

12 Коли ж руки Мойсея обважніли, взяли камінь та й підклали йому, і він сів на ньому; Арон же і Хур підтримували йому руки, один з одного боку, другий з другого. Так руки його витримали твердо до заходу сонця.

13 І розгромив Ісус Амалека й його людей вістрям меча.

14 Тоді сказав Господь Мойсеєві Запиши це на спомин у книгу і вклади Ісусові в серце, що я зітру пам'ять Амалека з-під небес.

15 І спорудив Мойсей жертовник і дав йому ім'я: Ягве-Ніссі*.

                                          (Святе Письмо, переклад І. Хоменка)

                              

* (Ягве-Ніссі. - Господь, мій прапор)

Ми добре розуміємо, що  Біблія часто містить у собі не тільки історичне значення того чи іншого місця, але і глибоко духовне. Так само і в цьому відрізкові Cлова Божого.

            Загальна картина чітко прослідковується у самому тексті: Ізраїльтяни мали досить “натягнуті” відносини із своїм вищим  керівництвом напередодні битви із Амалеком, тобто із Мойсеєм. «І став народ сваритися з Мойсеєм, викрикуючи: "Дай нам води пити!" (17:2) Але народ був там жадібний води, то й нарікав на Мойсея...(17:3)

            Чисто по-людському, це зрозуміло, зрозуміло, що сталося. Довгий час мандрівки в пустелі, дав свій відбиток на стан і емоції народу. «Немає води - немає життя» - говорить народна мудрість. І це прекрасно всі розуміють. Вони, ізраїльтяни, не новачки в пустелі, вони там зросли, вони там окріпли, і вони простують крізь пустелю, притому маючи конкретну ціль: «Обітована земля Ханаан, яку пообіцяв Господь для свого вибраного народу», йдучи,  зустрічають на своєму шляху  випробування. Вони вийшли із Єгипту, із країни рабства, де довгий час (430 років) терпіли над собою знущання, несправедливість, приниження. Ціль надає сміливості, але виснажливе сонце пустелі, робить свою роботу, - забирає силу, наводить втому,і не дає рухатися далі!

            Народ починає нарікати, народ лається, як оповідає нам  Слово, із Мойсеєм.

            Зауважте, шановні, на реакцію Бога,  щодо народу. Він не картає його за нарікання, за лайку із своїми керівниками. Він, Бог, не говорить до Мойсея: «Відійди від них, і Я в одну мить зітру їх із лиця землі!» як одного разу говорив Господь про цей народ, коли той, почав зневажати Бога: «Промовив Господь до Мойсея: “Так доки ж люд оцей зневажатиме мене, і доки вони не довірятимуть мені, не зважатимуть і на чуда всі ті, що я явив був серед них!  Вдарю на них мором і вигублю їх; і виведу з тебе народ більший та сильніший, ніж вони.” Числа 14:11,12  Ні! Він, справедливий Бог, за що, слава Йому!   

          Чи вбачаємо ми різницю: коли народ нарікає, а коли він зневажає Бога? Ми не завжди  це можемо відрізнити, але не Бог, Він бачить потребу свого народу! І цю потребу, є можливість вирішити, і вирішити при допомозі керівника (Мойсея), тими засобами, якими раніше наділив його Господь.  «...візьми з собою кілька старшин ізраїльських, і палицю...» - говорить Господь.(17:5) І що? Починай діяти, йди до скелі...

           

            Тут я хотів би зупинитися  у своїх міркуваннях і провести деяку паралель між моїми роздумами і тим, що містить у собі це оповідання, як духовний образ.

           

             Посилаючись на  текст Святого Письма, що записаний у посланні до Євреїв 11:13-16, де мова йде про героїв віри, читаємо: «У вірі померли всі ці, не отримавши здійснення обітниць; вони лиш бачили й вітали їх здалека, визнаючи, що вони «чужинці на землі й захожі». А ті, що так говорять, ясно показують, що шукають батьківщини. І якби вони пам'ятали про ту, з якої вийшли, мали б час повернутися. Та вони тепер кращої бажають, тобто небесної; тому й Бог не соромиться зватися їхнім Богом, бо він їм приготував місто...» 

               

                Ми всі вийшли із рабського Єгипту. Ми отримали звільнення і простуємо до Ханаану (Небесної країни) обіцяної Богом. І не просто простуємо прямим второваним шляхом, ні! Ми йдемо пустинею, де є різного роду небезпека: ядовиті змії, смертоносні скорпіони, піщані бурі і саме головне, нестача питної води! Ми йдемо пустинею, тому що так було довподоби Богові. Подібно тому, як сказано в книзі Вихід 13:17 «Як відпустив фараон людей, Бог не повів їх по дорозі до землі Филистимлянської, хоч вона і ближча; бо, сказав собі Бог, народ розкається, як прийдеться йому воювати, та й захоче повернутися в Єгипет.»

              Так от гадюки, скорпіони, піщані бурі – це зовнішні спокуси, що постійно перебувають у пустелі, на них неможливо вплинути,  їх потрібно уникати, обходити, цуратися, втікати.( «Стережіться лихого в усякому вигляді!»1-ше Солунян 5:22; «бійся Господа і від зла ухиляйся» Пр.3:7; « нечестивих суперечок уникай» 2-ге Тим.2:16; «Молю вас, любі, як чужоземців і перехожих, щоб ви стримувалися від пожадливостей тіла»1-ше Петра 2:11.і т.п.)

               А от недостаток питної води, - це зовсім інша спокуса, якщо можна так висловитися, яка часто виникає там, де недостатньо ведеться нагляд за тими, хто подорожує і створюється вона при певних обставинах необдумано, безпідставно, бездосвідно, - там де акценти зміщені. Тут мова йде про недостаток Слова Божого, Проповіді, Повчання на основі Слова Божого, тощо.

               Коли керівники, або краще, пастора, які мають піклуватися про належний стан і забезпечення «пастви» питною водою(Словом Божим) цього не роблять. Або змістили (навіть не за власним бажанням) акценти. Коли підпорядкованість між братами зникає, як така. Коли повага і взаємодопомога не враховується і не застосовується. Коли послаблена пильність проти проникнення у «стан» гріховного вчення, тощо.

               Народ це відчуває. Він добре знає, що вирушати в подорож, або рухатися в пустелі без води – нереально. І коли вона закінчується, або є непридатною для пиття, (як це трапилося із цим же народом при водах Мери (Вих.15)), приходять спокуси, а разом із ними нарікання.

               Нарікання послаблює дух мандрівників, що призводить до поступової втрати сили для боротьби із зовнішніми подразниками, яких потрібно уникати, обходити, цуратися, втікати. Крім того, за ними постійно чатує ворог...

               Ворог підступний, ненависний і жорстокий. «Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти.» 1-ше Петра 5:8.

               

              Повертаючись на початок наших роздумів, Слово каже, що «надійшов Амалек і задер бій із Ізраїлем...»

             

            Ось тут, хотів би знову зупинитися, щоб коротенько охарактеризувати Амалека. Хто він, цей скритий і підступний ворог Ізраїля?

           

            Амалек, був внуком Ісава. Про це ми читаємо у Бут.36:11.12. Крім того, він був старійшиною у своєму роді (вірш 16).Коли Яків відібрав у Ісава, брата свого, благословіння батька Ісаака, Ісав заридав...і «Тут батько його, Ісаак відповів йому, кажучи: Без родючої землі буде твоя оселя, і без роси, що падає з неба. Ти житимеш з меча твого...» Бут.27:39,40

            Пророцтво це здійснилося також і над Амалеком. Вже з давніх часів, Амалекітяни були войовничими кочівниками, батьківщиною, або місцем пристановища яких стала пустеля Сін, що на захід від Едому. Едом - країна Ісава.

             В книзі Числа, ми знаходимо два описи їхнього проживання: в долині (14:25) і на горах (14:45) Вони були вскрізь і ніде! Тому на історичних та географічних мапах світу ми не знаходимо країни, яка належала б Амалекітянам.

            Вони жили, за рахунок награбованого. З ціллю грабунку, вони нападали на країни інших народів, вбивали і грабували Їх, і відходили назад у пустиню. Амалекітяни постійно воювали проти Ізраїля. Вони перешкоджали ізраїльтянам увійти до Ханаанської землі.

            У тексті, який я привів на початку, описується  одна із великих битв народу ізраїльського із амалекітянами. Господь дав вказівку, щоб Моісей записав цю історію на спомин. Про  що  мали пам’ятати наступні покоління? «Я зітру пам'ять Амалека з-під небес.» -говорить Господь, Він хоче викорінити, знищити Аммалекітян повністю.

            Це немає нічого спільного із благословінням. І згідно пророцтва Ісаака, вони не отримали ні родючої землі, ані небесної роси.

            Як  прообраз, Амалекітяни є нашим старим чоловіком, вони завжди біля і всередині Ізраїля. Він, Амалек, є внутрішнім ворогом. Він представлений в нас грішними думками нашого старого чоловіка.

            Ізраїль постійно потрапляв під напади ворога по дорозі до Ханаану, подібно і ми, як тільки, через навернення виходимо із Єгипту(цього світу). Шлях через пустелю, часто може бути тяжким і нелегким. Тому, різні мандрівники по-різному його переборюють,  одні проходять порівняно легко, інші падають жертвами , або ж застряють на півдорозі.

           Багато перешкод на цьому шляху втомлюють подорожнього, як тоді, так і сьогодні. Тому Святе Письмо заохочує нас постійно думати про Ісуса, що перетерпів від грішників і , щоб ізнемігшись ми не впали духом(Євр.12:3).    

               Як ми бачимо, у цьому тексті Святого Письма, досить чітко можна прослідкувати і духовний образ.

              Так от, хотів би півести підсумок і відповісти на поставлені мною на початку запитання  про те, чи потрібно підтримувати руки служителів, чи ні? І якщо повинні, то хто? При яких обставинах?

      Опираючись на даний відрізок тексту, хотів би навести порівняльну картину образів і прирівняти її до сьогодення:

          Ізраїль, - як церква в цілому.

          В ній : Мойсей, Аарон, Хур – це служителі, при тому із  них:

          Мойсей – головний служитель, як відповідальний пастор.

          Аарон і Хур – як пастора і диякона.

          Ісус і народ, що воювали, - як члени  церкви, що на протязі дня ведуть війну із Амалеком, ворогом, що ототожнює собою гріх, нечисті думки і т.д.
        
          Виходячи із наведеного порівняння - хто кого підтримував? Воїни, які постійно воюють? Невже вони, по-черзі бігли до пагорбка і підтримували руки Мойсея? Ні, вони вели війну із Амалеком.

         Перед Господом за них ходатайствував МОЙСЕЙ, піднімаючи свої руки! (як пастор), а допомагали йому АРОН і ХУР – два служителя, що були поряд.

         . Вони були однодумні у своєму служінні.

           .. Вони не залишили його самітнім на горі.

            … Вони створили для нього відповідні умови: вивели на гору, знайшли камінь для сидіння.

              …. Вони продовжували бути із ним поряд несучи тягар дня. Адже підтримувати руки на протязі дня, це також не легка справа, їхні руки також обтяжувались.

       Але всі разом, вони бажали перемоги! Перемоги над ворогом, який атакував, коли опускалися руки і відступав, коли руки молитви підносилися вгору!

    Народ – воїни, знали, що за них ходатайствують служителі, там на горі!        

    Ця війна мала закарбуватися в їхньому серці назавжди: «вклади Ісусові в серце, що я зітру пам'ять Амалека з-під небес.» - говорить Господь! 

          Тут не тільки Ісусові, у його лиці всьому народові. Бог зітре всіх ворогів і приведе нас у свою Небесну Країну!

           На війні мають бути задіяні всі сили: Бог, служителі, члени-воїни і всі складені в одну складову – стануть тією силою, яка спроможна буде перемогти ворога!

            

                 

*)

Значенння слова Резонанс  згідно словника Ожегова:

Резонанс - Возбуждение колебаний одного тела колебаниями другого той же частоты

Резонанс - Отзвук, отголосок, впечатление, произведенное на многих