...Спасай взятых на смерть, и неужели
откажешься от обреченных на убиение?
(Притчи 24:11)
"... история одной девушки, которую стоит прочесть" - Таку назву мав пост виставлений на Facebook:( НЕ існує на тепер, автор видалив публікацію)
Передостанній абзац цієї історії, навів мене на спогади далекого минулого, доторкнувшись болючої струни моєї душі...
Ось цей абзац:
" ...НО ПОЖАЛУЙСТА! Отрывайтесь иногда от своих мыслей и смотрите по сторонам. Пожалуйста, даже если вам кажется, что человек рядом с вами пьян, псих, неадекват, не бойтесь подойти и посмотреть внимательнее, точно ли это алкоголь, наркотики, психическое заболевание. Максимум плохого, что может с вами случиться - вас пошлют дорогой длинной куда подальше. НО ЭТО НЕ ТАК СТРАШНО! А, может быть, вы спасете человеку жизнь??? Или, хотя бы, дадите ему шанс за эту жизнь побороться..."
....пригадую як 40 років тому, я,12-ти річним хлопчиком, сидів коло вікна нашого будинку. Це була сніжна зима, і я вмостившись на великій бабусиній скрині (великий деревяний сундук для одежі) через вікно спостерігав, як розгулює заметіль. Сутеніло, сестра і менший брат вже спали на своїх ліжках, бабуся щось поралася біля плити на кухні, а я сидів , як вкопаний, спостерігаючи , як швидко сніг покриває вулицю і думав про завтрашній день.
А він мав бути тяжким. До того як іти в школу, потрібно буде прочистити занесені снігом доріжки, принести по оберемку дров до плити та до грубки, відро води від криниці...
Мама працювала, і пізно поверталася додому. Тато..., тато часто пив і міг взагалі не прийти на ніч в сім'ю. Темніло, і я подумав: "неприємно бути в таку заметіль на вулиці, а ще якщо один , і якщо додому пішки йти, бррр..." За вікном проїхав автомобіль"ТАХІ", пробуксовуючи в снігу і повільно просовуючись вгору по вулиці. О,о - це вже цікаво, як для хлопчака, адже їх, таких авто, на наше місто, в якому налічувалося 35000 населення, було всього п'ять, і їздили вони в основному по центральних вулицях, а тут, у таку пору, та по нашій вулиці...
Я вхопив шапку-вушанку, пальтечко, настромив на босу ногу чоботи і хутчій на двір...
Наш будинок під номером 13-ть.Таксі було вже біля будинку №31. Я бачив, як загорілися вогні "стопсигналів", як водій вийшов із авто, перейшов на другий бік ГАЗ-24, відкрив задні двері і щось важке викинув у сніг... Потім сів до авто і розвернувшись ним, невдовзі проїхав повз мене...
Сніг не вщухав, він посилився, але моя хлопчача цікавість взяла верх і я вирішив подивитись , що ж то за такий мішок залишив у снігу водій "таксівки". Побіг чимдуж, вітер із снігом дошкуляв, не давав просовуватись вперед, холод доймав,- а цікавість перемагала. Я вже майже поряд, напівзатрушений снігом чорний предмет лежав напроти будинку №31. Я нахилився над ним, від нього несло сильним горілчатим перегаром, і ніяких проявів життя. Очистив лице від снігу і...Чорний, напівзаметений снігом предмет, без проявів життя - був мій тато...
Якась, добра душа, заплатила водієві таксі, щоб він завіз його до номеру 13, нашої вулиці, а той перепутав і викинув його під номером 31-м.
З бабусею, санками, ми привезли тата додому, відігріли, розтерли "задубілі" руки і ноги,- і він отямився.
Після цього випадку, довго не пив, напевно боявся "просто так" загинути, а можливо сумління не давало спокою...
Попри все, всі негаразди життя, що не зовсім складалося - я любив свого тата...Особливо коли наставала "відлига" у його запоях...Він був найкращий, біля нього, я почувався впевнено, якийсь затишок і невидимий захист походив від його присутності. І я так хотів, щоб це не закінчувалося, так хотілося, щоб він, тато, був, як у інших...
...Минуло 5-ть років і, я, вже майже самостійний парубок, поїхав із бригадою будівельників на заробітки в Тамбовську область (Росія). А так як була зима, то ми, чекаючи весни, робили ремонт всередині ремонтних майстерень, а в неділю їхали до Тамбова на "барахолку"(так звався ринок за межами міста). Було дуже морозно, і ми поспішали на автостанцію, щоб встигнути виїхати назад до району, де працювали.
Проходячи через ринкову площу я побачив чоловіка, що лежав на присипаній снігом бруківці, неподалік від продуктової крамниці. Навкруги всі кудись поспішали, ніхто нікого не бачив...
Я зупинився.
- "Мужики,- сказав я, -треба допомогти бідоласі , а то ж замерзне .. ."
- А у відповідь: "Ти чьо, не бачиш, він п'яний в дим, навіщо він тобі здавася, пішли, запізнимося."
А сам, підхопив чоловіка попід руки і поволік до крамниці. "Пусть отойдет, отлежится здесь маленько, - попросив у жінки, що працювала при касі, - ЧЕЛОВЕК ведь, не пес приблудный, собаку и ту жалко". Та погодилась, дозволивши положити його в один із кутків крамниці, а мені пригадалася подія 5-ти річної давності... Зима, заметіль, таксі, тато, той невідомий чоловік, що посадив його до авто і от тепер, щось подібне, ні-ні, те ж саме, тільки в трохи іншому ракурсі - моя, нічого не варта, допомога невідомому, що лежав, замерзаючи на бруківці...
Досить вірно зауважила дівчина, із приведеного мною на початку, абзацу: "А, может быть, вы спасете человеку жизнь??? Или, хотя бы, дадите ему шанс за эту жизнь побороться..."
"Ты не можешь сказать :" Это не мое дело". Господь знает все и знает, почему ты делаешь то или другое. Господь следит за тобой. Он знает. Он воздаст тебе по делам твоим."
(Библия, Притчи 24:12, Современный Перевод Библейских Текстов)
*********************************************************************************
