... ЛИШ ПО-УКРАЇНСЬКИ
Українські діти
Всім говорять сміло:
Свій народ любити —
То велике діло.
Лиш по-українськи
Любо говорити,
І по-українськи
Господа молити.
Треба й чужі мови
Старанно вивчати,
Та з усіх найбільше
Рідну шанувати.
А. Незнаний
Я випадково натрапив на вірш «Лиш
по-українськи» та і, власне, не знайомий із самим автором. Але строка, виділена
мною у цьому вірші сподобалась мені, і я взяв її як епіграф
до моєї « Думки вголос...», що
нею маю поділитися з вами.
Це досить наболіле, це ніби зойк
душі, це нібито у вас щось відібрали і ви не можете з цим змиритися, а вас примушують це зробити, та так, ніби ви
не маєте права голосу, ніби не ви куєте своє щастя, а хтось за вас
це робить, - і робить це без смаку, безбарвно і грубо...
Щастя не в тому лише, щоб хороше жити, мати
подостаток і тому подібне...але, як пише
автор цього вірша: « І по-українськи
Господа молити», ось тут, далеко
від рідного краю, на чужині, до якої сам
добровільно приїхав.
Знаю, що не тільки в мене ця біль,
вона в багатьох моїх земляків, щирих
християн, що вбачають в цьому не лише національний характер даного питання, але
і глибоко духовний. Я не ратую за те, щоб
Господа молити лише українською, але, звертаючись до вихідців із України, хочу
заохотити вас «...з усіх найбільше рідну шанувати...».
Доречно було б, для віруючої людини, нагадати слова із Святого Письма про жертви ,
які приємні Богові: Послання до Євреїв 13 розділ 15-й та 16-й вірші (тут і далі Текст взято із «Святе Письмо» у
перекладі о.Івана Хоменка)
«Через
нього принесім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його
ім'я. Добродійства та взаємної допомоги не забувайте: такі бо жертви Богові
приємні.»
Отже, три жертви:
1. Жертва хвали
2. Добродійства
3. Взаємна допомога
Бог
завжди чекає від нас цих жертв, і особливо жертву хвали. Великий цар Ізраїля,
Давид, у своєму псалмі пише про Господа - Бога так: «Таж ти - святий, возсідаєш на хвалах Ізраїлевих!»Пс.22(21):4.
На початку свого творіння, в задумі Творця була
передбачена хвала однією мовою. Бог бачив це. Про що можемо дізнатися із Біблії: « Уся земля мала одну мову й одні слова».(Буття11:1)
Та люди, знехтували тим Господнім
задумом і вирішили дати хвалу собі, присвоїти її, закріпити, що і
зробили:
« Та й сказали: Ану збудуймо собі місто й
вежу з верхом до неба та й утворім собі ім'я» (Буття 11:4)
Зауважте: «збудуймо СОБІ,
утворім СОБІ », так ось оце
«собі» і було недовподоби Богові. І Він змушений був
втручатися у справи людей. «...і
мовив Господь: Оце вони один народ і мова в них усіх одна, і це щойно початок
їхньої праці: тож що вони не задумають, не буде їм важко зробити. Отож зійдімо
наниз і помішаймо там їх мову, щоб не розуміли одне одного.»(Буття 11:6,7)
Чи припинилася линути хвала
Богові? Зовсім «ні», навпаки вона
помножилася на кількість, що відповідає кількості мов, на які Бог розділив
людей. Але і це не все, знаючи що Його творіння, тобто дюди, це не є стала
одиниця, а постійно змінна, після цієї
події Бог шукає , а вірніше сказати,
утворює собі народ вірний, який би робив
це постійно і на протязі віків.
Цей народ, Творець започаткував у лиці Авраама, про що і сказав:
«А я виведу з тебе великий народ і
поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім'я, а ти станеш благословенням.»(Буття
12:2)
Авраам, став не просто
родоначальником цього великого народу, він став
БЛАГОСЛОВІННЯМ для кожного! Для кожного, хто благословлятиме його (див.слідуючий вірш цього розділу). Але
людина, залишається людиною, часто
збочуючи з дороги Господньої, прикладаючи
власні зусилля і нехтуючи постановами Всевишнього.
Хочу для прикладу привести ще один
епізод із Святого Письма:
Великий громадський діяч
ізраїльського народу - Неємія, дуже
сумував з приводу змішаних шлюбів його народу. І, зауважте, неоднозначно говорить про використання мови. Як наслідок змішаних шлюбів,
народжувалися діти, що не вміли
говорити по-юдейському, а «... діти їхні говорили наполовину
по-ашдодському, а не вміли говорити по-юдейському, лише мовою інших народів».(Книга
Неємії 13:24) Це спричинювало біль і
особливі емоції у Неємії: «Я картав їх і
кляв їх, а декого з людей бив, тряс за чуприну й заклинав їх Богом» (Книга
Неємії 13:25).
Зрозуміло, що причиною стала
слабодухість голів сімей, які взяли собі чужоземних жінок. На, що власне і
вказує Неємія (вірш 23). Ця біль була доповнена , ще і тим фактом, що це
зробили і діти священників, проявивши слабодухість і таким чином опоганили
священство й священницький та левітський союз. «Пригадай їм, Боже мій що вони опоганили священство й священицький та
левітський союз!»- говорить Неємія у своєму розпачі.
Хоча прослідковується і інша причина
в цій історії: ініціатива походила від
жінки(чужоземки). Я незнаю, чому так
сталося, у змішаних сім’ях євреїв. Сучасник (Неємія), говорить , що це наслідок
змішання двох різних за покликанням народів. І як би не трагічно закінчувалась
ця історія вона несе в собі певні застереження, і закликає нас до
певності думки щодо використання мови.
А власне
про що Я веду мову? Ви зрозуміли?!
- Про використання рідної мови?- Так!;
- Про священників?- Так! ;
- Про їхніх дітей?- Так!;
- Про наших дітей?- Так!, - так, і ще раз так!
- Про священників?- Так! ;
- Про їхніх дітей?- Так!;
- Про наших дітей?- Так!, - так, і ще раз так!
Тому
що, як я говорив на початку, це
не тільки моя біль, не тільки моє особисте наболіле, ні, це думка і біль
багатьох. Але, дехто, по своїй неспроможності протистояти цьому, -
змирилися і притихли, дехто - просто опустили руки і більше не підіймають це питання,
прислухаючись до тих «переконань», що
постійно лунають у середовищі, до якого
вони мають певні притязання...
Декілька років тому я пережив
фізичний стрес, після якого частково осліп на своє праве око. Лікарі обстеживши
мене, прийшли до висновку, що це наслідок неконтрольованих дій по відношенню до
моєї хронічної хвороби - діабету та високого
тиску. Як бачите, наслідки моєї сліпоти - неконтрольовані дії
(послаблення контролю за кров’яним тиском, ігнорювання медичними препаратами,
які приписав лікар, недотримування відповідної дієти).
Але сліпота може бути і духовна, і
так само, як фізична мати свої наслідки, побічні еффекти. Вона часто
прямопропорційна куту заломлення «істини» в призмі Слова Божого. Якщо кут
відображення гострий – навколо себе ви
нікого, крім себе, не будете бачити. Тільки Ви і «істина», яку ви відстоюєте. Кут відображення тупий(широкий) і розуміння широке, бачення світліше.
Так, от говорячи про тему мови в наших слов’янських
колах, наше бачення має стати куди ширшим, а ніж воно є на сьогодні. Ми не
можемо говорити:« а яка різниця, якою мовою наші діти будуть говорити» або
«якою мовою молитись»,... пам’ятаєте на
початку: «Лиш по-українськи Любо говорити, І по-українськи Господа молити...»
Зрозуміло, що живучи в Америці ми
маємо мати комунікацію із цим народом, і перша складова для цього - мова. Немає
мови - немає комунікації. Але, поклавши руку на серце, признайтеся, якщо ви
прожили в Америці 10-ть чи можливо 5-ть років, як часто ви
спілкувалися із вашим сусідом – американцем? І чи часто ви знаходили потрібну
тему для спілкування, окрім «Хай» та « Хау ар ю»? Або по роботі, якщо працюєте
в колективі іншомовних робітників?
Думаю, що не так і часто.
А якщо і знаходили, то скоріше в
дуже вузькому діапазоні. З часом ви захочете
вивчити слова і речення, що з цим пов’язано. І... на цьому наше спілкування закінчується.
Хоча, як каже А.Незнаний: «Треба й
чужі мови Старанно вивчати...»
Звідси можна зробити висновок, що наша іноземна, більш потрібна нам, як мова для бізнесу (праці), а не як мова для місії.(Хіба, що в окремих
випадках, для особливої місійної поїздки).
Мова для бізнесу - це мова країни в
якій ви живете і працюєте заробляючи на прожиття.
Мовою служіння – має стати і
бути мова, якою ви думаєте, розмовляєте
з Богом... І вона має бути на ваших вустах доти, доки ваша душа тримає в собі пам’ять про ваше
коріння, про ваше походження, про вашу місію прославити Бога мовою ваших
батьків, адже їх(батьків) не вибирають, як це ми можемо зробити із мовою. Зрештою мова
- це визнання віри. Віри, яка була
закладена із молоком матері (якщо ви виховались у християнській сім’ї), а якщо ні, то віри, яка прийшла від слухання
Слова Божого, від проповіді...
Казати вголос: «Мені все рівно, якою
мовою будуть говорити мої діти, якою мовою будуть служити Господу» - це і
означає, як пише Неємія – опоганити священство. Будь-де чи то в церкві, чи то в
сім’ї, де ви, як голова – є священником. Тут і повага до своїх рідних, до старшого
покоління (завдяки якому, у більшості випадків - ми тут). Якщо планку підняти
вище, то це врешті – решт відмовитися від П’ятидесятниці з проявами інших мов.
Послухайте:
«Здивовані
й остовпілі, вони один до одного казали: «Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють?
Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці
Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії,
Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що
тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни
й араби - ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» (Діяння
апостолів 2:7-11). Що вони роблять? Вони - проголошують величні діла Божі. Завдяки чому? Зауважте, що говорили навколишні люди, які почули апостолів:
«ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі»
Бог продовжує чекати жертву, тобто
плід вуст, що прославляють ім’я Господнє. Плід вуст - твоєю рідною мовою,
навіть якщо ти переселився до, так званого, Вавилону.
А якої думки ви, друзі? Ви хочете
проголошувати величні діла Божі мовою свого народу? Чи давно вже асимілювався
із навколишніми народами? Що завжди трапляється у тому середовищі (сім’я,
родина, церква тощо) де проявляється слабкість і зневага, до цінного дару
Господнього - мови. Де пріорітети і бачення цього питання на примітивному
рівні.
Набагато простіше бути в стороні від
цього питання. Як у народній приказці «Моя хата з краю, я нічого незнаю»(укр.) А якщо знав, а не плекав? А якщо за свою
безвідповідальність потрібно буде давати відповідь? (не обов’язково
перед Богом) Що тоді?
Ще декілька прямих питань хотів би
задати вам, шановні читачі моєї «Думки вголос»:
А чи знаєте ви,
якщо користуєтеся українським перекладом Біблії Івана Огієнка, що він більшу
частину свого життя провів за кордоном, у Канаді, присвятивши своє життя і
творчість перекладу, який ви тримаєте в своїх руках?
Чи стояло для
нього питання мови так, як ви це розумієте?
А чи знаєте ви,
якщо користуєтеся українським перекладом Біблії Івана Хоменка, що і він більше
як тридцять років свого життя присвятив перекладу Біблії (більш літературному
ніж його попередник). І при тому не жалкуючи з цього, проживаючи на острові
Капрі поблизу Італії?
Як для нього
стояло питання мови?
Моя думка не
закінчується, вона живе в мені, вона рухає мною....
Хочу заохотити вас протилежному,( а
ніж те, що часто чую) вчіть рідну мову зі своїми дітьми, розмовляєте нею у
ваших сім’ях, насолоджуйтеся нею, плекайте її, будьте тверді у своєму
переконанні і Бог щедро благословить вас.
«Треба й чужі мови Старанно вивчати, Та з усіх найбільше Рідну шанувати.»
